методична наробка

Дніпровський професійний залізничний ліцей

 «Оздоровча спрямованість уроків фізичної культури в ПТНЗ – форми і методи роботи»

                                                           

Методична розробка викладача фізичної культури Біленко Олега Васильовича

                                              

2019.12.12

Зміст

Вступ                                                                               с. 1

Стан здоров’я молоді і напрямки діяльності

викладача фізичної культури                                        с. 2

Прийоми дозування навантаження                             с.5

Мотивація та ситуація успіху                                     с.9

Форми і методи роботи на уроках                               с.11

Результативність діяльності                                       с.13

Позаурочна виховна діяльність                                  с.13

Замість висновків                                                        с.14

Додатки                                                                       с.16 - 20

                                                                                                                                  Здоров’я - це ще не все, але все без здоров’я - ніщо

                                                                             Народна мудрість

                В останнє десятиріччя спостерігається зменшення рухової активності дітей на фоні  збільшення навчальних навантажень, що  створює психологічне та емоційне напруження з одного боку та погіршення здоров’я – з іншого. Високі навчальні навантаження може витримати тільки добре розвинуті, фізично здорові діти, але реальний стан здоров’я декількох поколінь свідчить: зростає кількість хронічно хворих дітей.  Тому вважаю, що саме навчальний заклад, об’єднавшись з родиною, може і повинен забезпечити підлітку нормальний фізичний розвиток та допомогти зберегти і навіть покращити  здоров’я. Багатьма українськими і російськими вченими, педагогами, фізіологами, медиками ( М. Амосовим, Г. Апанасенком, І. Варшавським, Е. Булич, Н. Денисенко, А. Маркоросян, І. Муравовим та іншими) було визначено унікальний вплив фізичної культури на здоров’я  дитини.  Тому напрямком своєї діяльності обрав  формування в учнів стійкої мотивації до збереження і зміцнення власного здоров’я засобами фізичної культури.

Уроки фізичної культури мають широкий спектр форм та методів, здатних впливати на індивідуальний стан особистості.

 Можна стверджувати, що за силою потенціалу та здатності впливати на збереження та зміцнення здоров’я, фізичні навантаження, різноманітні форми адаптації та оздоровлення –  значущі та ефективні, тому що будь - яка із складових фізичної культури в тому чи іншому ступені «працює»  на здоров’я.  

Стан здоров’я молоді і напрямки діяльності викладача фізичної культури

За останні 20 років у учнів зросла кількість захворювань, пов’язаних з функціонуванням опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та інших захворювань.

Більшість підлітків мають уявлення про позитивний вплив фізичних вправ на здоров’я людини, але не займаються ними, знаходячи багато «поважних» причин своєї бездіяльності. Складність формування інтересу, позитивної мотивації полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя є дуже суб’єктивним, тому що визначається ступенем усвідомлення учнем важливості дій у цьому напрямі. Можливості здебільшого залежать від самого учня. Разом з тим,  є мінімум об’єктивних умов життя, який визначає можливість ведення здорового способу життя. Зокрема, це індикатор добробуту родини, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров’я (оскільки складно вести здоровий спосіб життя за негативного ставлення друзів і знайомих).

У нашому ліцеї особливу увагу приділяють здоров’ю та фізичному стану кожного учня.  На початку року для педагогів проводиться психолого – медико – педагогічний консиліум , на якому розглядаються результати моніторингу фізичного та психологічного  здоров’я кожного новоприбулого учня. Ці дані про стан здоров’я першокурсників та поради медичного працівника і психолога  є основою для  індивідуального підходу , диференціації учнів на групи під час виконання завдань на уроці та дозування навантажень.

Для мене, як  викладача  фізичної культури, основними   напрямками діяльності є:  

-           внесення змін у підходи до викладання предмету «фізична культура» - тобто переорієнтація на диференційований та особистісно – зорієнтований;

-           поглиблення та доповнення змісту предмету за рахунок введення теоретичних питань про зміцнення здоров’я та методів оздоровлення, в тому числі елементів нетрадиційних видів гімнастики;

-           впровадження технології формування навиків фізичного самовдосконалення учнів

-           використання методів спостереження за фізичним розвитком, які враховують розвиток м’язової, серцево – судинної та дихальної систем;

В уроці  фізичного виховання переплітаються триєдині цілі освіти: освітні, розвивальні та виховні.   Особливу увагу приділяю виховній складовій уроку:

- формування ціннісного відношення до здоров’я;

- виховання свідомої потреби у збільшенні фізкультурно – оздоровчої активності.

Завданнями своєї роботи вважаю:

- сприяти  формуванню особистості учня, допомогти йому розробити стратегію збереження здоров’я;

-  навчити  раціональному режиму навчання, праці та відпочинку;

- ознайомити з різними видами спорту  та способами оздоровлення організму;

-  формувати комунікативні навички та вміння співпрацювати.

        Відповідно до обраних напрямків та завдань при підготовці до уроку обов’язково враховую наступні принципи:

         1) чіткий розподіл (диференціація) учнів за певними ознаками (стан здоров'я, фізичний розвиток, рухова підготовленість) на групи та визначення індивідуальних особливостей кожного учня;

2) визначення для кожної групи та для окремих учнів найбільш ефективних засобів фізичної підготовки;

3) використання доцільних форм та методів навчання.

4) дозування фізичного навантаження з урахуванням рівня підготовки  кожного учня.

Прийоми дозування навантаження

Хочу зупинитись на проблемі  дозування навантаження.
Вплив фізичних вправ на педагогічні результати спричинений фізіологічними і біологічними механізмами. Тобто  навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежить результат.
      За Л. Ухтомським, малі навантаження збуджують організм, середні —закріплюють досягнутий рівень його функціонування, великі — підвищують функціональні можливості організму, надмірні — пригнічують їх.
Отже, за величиною фізичні навантаження можна поділити на активізуючі, закріплюючі, розвиваючі й такі, що пригнічують розвиток.
Найціннішими для фізичного виховання учнів є великі (тобто розвиваючі) і середні (закріплюючі) навантаження, використання яких дозволяє викладачеві забезпечити оздоровчу спрямованість занять і управляти розвитком організму учнів з урахуванням вимог їх всебічного фізичного вдосконалення.
         З іншого боку, якщо учням дається однакове для всіх фізичне навантаження, то для одних воно виявляється оптимальним, для інших — недостатнім, а для третіх — занадто великим. Як наслідок, перші працюють з тренувальним ефектом, у других — підтримуючий режим тренування, а треті реагують на навантаження зниженням результатів і стійким небажанням виконувати вправи (Інколи на все життя). Розуміння цього змусило мене переглянути колишні уявлення і підходи до питань навантаження на уроках.        Належні навантаження викликають позитивні емоційні переживання учнів, інтерес до занять і задоволення ними, допомагають викладачу спрямовувати їх на подальше фізичне самовдосконалення.
                 Звідси можна дійти висновку: прагнучи до забезпечення високого освітнього, оздоровчого і виховного ефекту, викладач повинен уважно стежити за індивідуальними реакціями кожного учня на фізичне навантаження, залежно від них добирати вправи, визначати інтенсивність і тривалість їх виконання, кількість повторень, інтервали відпочинку і його характер. Отже, для уроку фізичної культури характерною є сувора індивідуальна регламентація діяльності учнів і дозування навантаження. Чітка регламентація та дозування потрібні і для досягнення освітніх результатів уроку (засвоєння кожної вправи вимагає певної кількості повторень).
                Фізичне навантаження — це певна міра впливу фізичних вправ на організм учнів. Як відомо, фізичні навантаження характеризуються певним обсягом та інтенсивністю. Обсяг навантаження визначається кількістю виконаних вправ, вагою вантажів, довжиною подоланої дистанції тощо. Інтенсивність навантаження характеризується часом виконання конкретної роботи. Названі характеристики — це зовнішні прояви навантаження. Вони визначаються під час підготовки вчителя до уроку у вигляді конкретних кількісних величин і можуть уточнюватися (збільшуватись або зменшуватись) у процесі його проведення. Виконання роботи без відповідної інтенсивності та інтенсивність без достатнього обсягу навантаження не ведуть до адаптації та фізичного розвитку.
              Отже, дозувати навантаження — це змінювати його обсяг та інтенсивність. Внутрішнім проявом навантаження є реакція організму як відповідь на виконану роботу. Таких реакцій багато. Інтегральним показником стану організму, як відомо з фізіології, є частота серцевих скорочень (ЧСС). Дослідження виявили, що за максимального фізичного напруження у 18-20-річних молодих людей  пульс досягає біля 200 уд/хв. Верхня межа ЧСС після інтенсивного навантаження для учнів основної медичної групи повинна складати 170-180 уд/хв (для добре підготовлених учнів — до 200 уд/хв).  Роботою середньої інтенсивності слід вважати таку, за якої величина ЧСС учнів становить 140-160, а низької— 110-130 уд/хв.
У кожному занятті передбачаю 2-3 коротких "піки навантаження" тривалістю до 2 хв. У процесі заняття, передусім тренувального, для формування витривалості, швидкості, сили урок вважається корисним для учнів, якщо вони виконували навантаження з пульсом 150-170 уд/хв.  протягом тривалого часу (10-15 хв і більше). Вважаю, що викладач повинен навчити учнів повинен контролювати  ЧСС та бути  уважними  до перших зовнішніх ознак втоми.
За звичайної втоми спостерігається незначне почервоніння шкіри обличчя, потовиділення, часте, але рівне дихання, чітке виконання команд і розпоряджень, відсутні скарги на нездужання.
Середня втома характеризується значним почервонінням обличчя, великою пітливістю (особливо лиця), значно прискореним диханням (із періодичними глибокими вдихами і видихами), порушенням координації рухів, болем у м'язах, серцебиттям, скаргами на втому.
За перевтоми спостерігається різке почервоніння, блідість або "синюшність" шкіри обличчя, значна пітливість і виділення солі на шкірі, різке,
поверхове, аритмічне дихання, порушення координації рухів, тремтіння кінцівок, скарги на шум у вухах, біль голови, нудота.
   Інформативність зовнішніх ознак втоми вважаю достатньою для регулювання навантаження на уроках. Вони виявляються через певний час після початку виконання вправ і накопичуються протягом уроку. Особливо уважно контролюю  хід занять і стан підлітків 15-16  років та учнів, що мають відхилення від нормального стану здоров'я. За перших ознак перевтоми треба негайно знизити навантаження, дати учням змогу відпочити. Якщо відсутні будь-які ознаки втоми, доцільно збільшити навантаження. У практиці я користуюсь відповідними прийомами регулювання навантаження:

• кількість повторень вправи. Збільшення кількості повторень сприяє підвищенню навантаження, але цим прийомом можна користуватися, поки рівень підготовленості учня невисокий. Зі збільшенням тренованості цей прийом стає неефективним, бо потребує значних витрат часу, а викладач дорожить кожною хвилиною;
          • амплітуда виконання вправ. Рухи завжди складніше виконувати з повною амплітудою, тому педагоги часто вдаються до її зменшення. Наприклад, учні одержують завдання: у висі піднімати ноги вперед (для формування м'язів черевного пресу). Не всі учні  відразу зможуть піднести ноги, і я рекомендую  їм зігнути ноги в колінах (зменшити амплітуду) до такого кута, коли виконання названої вправи стане можливим. Амплітуду, звичайно, можна і збільшувати;
          • зміна ваги вантажу, який підіймає учень. Крім ваги різноманітних приладів (штанги, кулі, гантелі), вдаюсь  до інших способів обтяження (за допомогою різноманітних мішечків, підв'язок) .

 • умови виконання вправ. Наприклад, біг по твердій доріжці чи піску, вгору чи вниз дасть різне за величиною навантаження;
          • опір партнера і самоопір. Перше досягається під час виконання вправ у парах, друге — під час самостійного виконання вправ з одночасним напруженням м'язів синергістів і антагоністів. Прикладом вправ зі збільшенням самоопору можуть бути стрибки вглибину;
           • швидкість виконання вправ. Оптимальна швидкість дає змогу виконувати вправи протягом тривалого часу. Підвищення швидкості збільшує навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швидкісно-силових проявів. Надмірне вповільнення деяких вправ веде до збільшення навантаження, сприяє розвитку сили, м'язового відчуття і,
як наслідок, удосконалюється здатність учнів управляти руховою діяльністю. Задля цього, зокрема, виконують повільні присідання;
        • час виконання вправ.  Наприклад, даю завдання: бігти протягом 5 хв. Швидкість бігу і довжина дистанції регулюються учнями. Формується витривалість, і через кілька занять учень пробіжить за 5 хв більшу відстань;
        • часткова зміна способу виконання вправ. Наприклад, силові вправи можна полегшити незначним махом;
        • темп виконання вправ. Збільшення темпу до певної межі позитивно впливає на організм людини. Водночас надмірний темп порушує структуру вправи і негативно позначається на навчанні;
         • вихідне положення. Якщо учні виконують згинання і розгинання рук в упорі лежачи, але кожен раз змінюють положення ніг, піднімаючи їх на гімнастичну лаву, стіл та ін., то й навантаження буде різним.
         Регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися двома-трьома прийомами. Наприклад, змінювати вихідне положення можна з одночасною зміною темпу і обтяження.

         Мотивація та ситуація успіху
           Як відомо, головним компонентом у структурі навчальної діяльності з фізичного виховання є мотивація. Її можна визначити як складну багаторівневу систему збудників, що включає потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, цінності, тощо. У загальному розумінні мотив – це те, що стимулює людину до певної дії.

         Одним із основних компонентів мотивації є інтерес. Необхідною умовою формування інтересу до занять фізичною культурою є надання учням можливості показати свої здібності. Чим активнішими є методи навчання, тим легше зацікавити учнів.

Спілкування з колегами все більше переконує мене в тому, що зараз, як ніколи раніше, необхідно працювати так, щоб підліток знаходив  задоволення від навчання,  зростав  як особистість  з дня в день.

         Ретельно продумувати кожен урок, детально аналізувати його, виходячи з поставленої мети та результатів, одержаних учнями  - ось завдання, які щодня ставлю перед собою. Тому праця з дітьми приносить задоволення, з’являються нові ідеї, нові підходи, нові форми роботи, надбання досвіду, який з часом вимальовується у власний творчий стиль, переростає в чітку педагогічну систему роботи.

         Я завжди пам’ятаю, що головне завдання педагогіки – «не загубити» жодної дитини, дати можливість  розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього вивчаю, чим живиться дитяча думка, щиро цікавлюся кожним учнем як особистістю. Робота   з фізичного виховання є багатогранною  і потребує вихованню в учня самостійності, ініціативи, організованості, активності та кмітливості.

      Упевнений, що до кожної у групі потрібно виявляти щирість, чуйність, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Тому намагаюся організувати роботу так, щоб допомогти кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і товаришів, адже це – надійний стимул для майбутнього навчання, занять фізкультурою із захопленням, відчуттям власної гідності.

Для того, щоб достеменно знати потреби своїх учнів, їхні турботи, стан здоров’я, що вони чекають від занять фізкультурою, які мають спортивні захоплення, я проводжу на початку навчального року анкетування, аналізую відповіді, шукаю шляхи вирішення тих проблем, які виникають, намагаюся попередити їх.  (Додаток 1)

           Вважаю, що важливим чинником позитивної мотивації учнів на заняття фізичними вправами є створення ситуації успіху, адже суб’єктивне переживання учнем особистісних досягнень та власних перемог допоможе подолати комплекси, страхи та невпевненість у собі.

Створення ситуації успіху на уроці фізичної культури неможливе без дотримання наступних вимог:

Перша обов’язкова умова – атмосфера доброзичливості в спортивній залі або на спортивному майданчику впродовж усього уроку. Це усмішка, добрий погляд, увага та інтерес до кожного учня , привітність, м’які жести.

Друга умова – «авансування» дітей перед тим, як вони розпочнуть виконувати поставлене завдання. Авансувати успіх означає повідомити про позитивні результати  до того, як їх буде отримано. Це збільшує впевненість моїх учнів у собі,  підвищує їхню активність і свободу. Для «авансування» використовую прийом персональної винятковості, підставою є будь-яке достоїнство учня, що відповідає пропонованому виду діяльності: фізична сила, чіткість мислення, оригінальність сприйняття, гарна пам'ять, кмітливість тощо.

Ключовим моментом ситуації успіху  є висока мотивація пропонованих дій: «Заради чого? Навіщо?» Мотив – найсильніший механізм.

Зі свого боку надаю учням реальну  допомогу в просуванні до успіху :

·        приховану інструкцію досягнення мети;

·        педагогічне навіювання, що виражається закликами «До справи! Розпочинаймо!», «У тебе все  вийде!», «Ти зможеш !»

·        Педагогічну підтримка в процесі виконання роботи (короткі репліки або мімічні жести).

·         оцінку коментую, акцентуючи увагу на деталях виконаної роботи.

 З метою досягнення високої моторної щільності уроку раціонально використовую час, відведений на кожну частину уроку. Особливу увагу приділяю емоційному настрою учнів, тактовно і уміло виправляю помилки допущені учнями, включаю до уроку як ігрові так і змагальні елементи. Поступове ускладнення  завдань, викликає в учнів бажання долати труднощі, бажання досягти успіхів у виконанні складних завдань. 

             Форми і методи роботи на уроках

Для уроків підбираю такі форми та методи роботи, які відповідають в першу чергу вимогам особистісно – орієнтованого підходу та віковим особливостям учнів. З огляду на тривожний стан здоров’я сучасних дітей систематично під  постійним  контролем тримаю частоту пульсу, дихання , вчу учнів робити це самостійно, а також, слідкувати за власним самопочуттям, змінами у стані здоров’я. (Додаток 2).

Також використовую на уроках розроблені комплекси підготовчих та загальнорозвиваючих вправ. Із метою розвитку фізичних якостей учнів уроки фізичної культури часто проводжу у формі колового тренування.

Наприклад, при вивченні тем «Футбол», «Баскетбол», «Волейбол» використовую схеми розіграшу м’яча. Особливо подобається учням розігрувати комбінації, які вони розробляють самі, або вишукують в Інтернеті гольові комбінації улюблених команд. Задля відпрацювання навичок ведення м’яча пропоную учням пограти в гру «Лабіринт», під час проведення якої учні повинні провести м’яч через лабіринт, побудований з геометричних фігур, використовуючи на окремих відрізках різні техніки ведення м’яча.

На заключних уроках використовую як ігрові методи, так і змагальні. Вибір практичного методу залежить від рівня оволодіння учнями навчальним матеріалом, особливостей групи, фізичного та психологічного стану учнів.  Обов’язковим елементом є вивчення теоретичного матеріалу. Щоб зробити  вивчення теорії цікавою, використовую випереджувальні завдання, коли учні самостійно готують інформаційні довідки з заданої теми. Інформацію надаю дозовано, не перевантажуючи учнів. На закріплення вивченого теоретичного матеріалу використовую  різноманітні інтерактивні  прийоми. Наприклад, гру «Можна. Треба. Заборона» , під час якої учні, працюючи в групах, створюють баннер, в  якому висвітлюють правила поведінки під час виконання вправ.  Під час гри «Незвичайний крос»  учасники біжать по колу, в колоні по одному, і їм слід уважно виконувати завдання, бо той, хто помиляється, виходить в круг та продовжує бігти в протилежному  напрямку. Наступна гра – на швидкість реакції. Викладач називає правила гри, наприклад «Волейбол», якщо правило вірне - учні біжать лівим боком приставним кроком, невірне – правим боком (викладач може змінювати спосіб бігу).

Кросворди, загадки, естафети – упорядники, естафети з виконанням тематичних завдань – все це прийоми, за допомогою яких можна в русі перевірити  знання теоретичного матеріалу.

Велике значення на уроках фізичної культури грає професійне спрямування. У групах машиністів та провідників важливо робити вправи на зміцнення опорно-рухового апарату. (Додаток 3)

Це можна зробити за допомогою ритмічної гімнастики, яка грунтується на відомих вправах і дозволяє успішно використовувати сучасні технічні засоби. Особливістю ритмічної гімнастики є безперервність рухів під музику в різних темпах. Вправи ритмічної гімнастики  прості за руховою структурою. Це загальнорозвивальні вправи, біг, стрибки, елементи сучасного танцю, художньої гімнастики, аеробіки. Вправи  ритмічної гімнастики впливають на опорно-руховий апарат, серцево-судинну і дихальну системи, сприяють формуванню правильної постави, красивої ходи, культури рухів. Вважаю, що на рівень навчальних досягнень учнів з фізичної культури впливає не тільки стан здоров’я, а і  рівень їхньої мотивації до занять спортом та взаємовідносини з викладачем.

                   Результативність діяльності

Таблиця навчальних досягнень з фізичної культури груп з річним терміном навчання

Навчальні роки	Кількість учнів	Рівень навчальних досягнень
		В	Д	С	П	Якість		Якість знань
2009/2010	62	12	40	10	-	84%		84%
2010/2011	48	8	31	9	-	81%		81%
2012/2013	50	17	29	4	-	92%		92%
2014/2015	25	7	14	4	-	84%		84%
2015/2016	25	10	15	-	-	100%		100%
5 років	210	26%	62%	12%	-	88%		88%

         Позаурочна  виховна діяльність

       Позаурочну виховну роботу також спрямовую на активізацію рухової активності та популяризацію активного здорового способу життя та спорту.     Гуртковою роботою з легкої атлетики за останні 5 років було охоплено 92 учня.

   З метою залучення учнів до активного способу життя та пошуку спортивно обдарованих дітей в ліцеї щороку традиційно проводиться спартакіада, у якій беруть участь усі учнівські групи .

 Спартакіада міста  проходить впродовж навчального року і включає такі види спорту: бокс, волейбол, гирьовий спорт, гімнастику,міні-футбол,  черлідінг, легку атлетику, «Козацьку наснагу», настільний теніс, шахи та баскетбол. Це дає вагомі результати. Традиційно у обласних спартакіадах з легкої атлетики мої вихованці посідають призові місця.

Таблиця спортивних досягнень учнів ДПЗЛ за останні 5 років

2014/2015	Iм.(юнаки та дівчата)
2015/2016	IIм.( юнаки та дівчата)
2016/2017	IІІм.( юнаки та дівчата)
2017/2018	IIм.( юнаки та дівчата)
2018/2019	Iм.( юнаки та дівчата)

Замість висновків

Упевнений , що викладач фізичної культури – це, насамперед, учитель здоров’я. Оздоровча і корекційна функції підвищення рухової активності учнів в урочній та позакласній діяльності спрямовані на зміцнення здоров'я, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків та передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку підростаючого покоління, удосконалювати  фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь. Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожному учню фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму.  Навчити учнів самостійно займатися фізичними вправами – одне з головних його завдань.

 У процесі навчання безпосередньо розв’язуються і завдання виховання вольових та моральних якостей. Подолання труднощів під час виконання фізичних вправ, дії в колективних іграх , свідоме ставлення до занять фізичною культурою, самопідготовка, самообслуговування при підготовці місця для занять – все це є основною умовою для виховання в учнів таких важливих рис характеру, як дисциплінованість, наполегливість, сміливість, колективізм, почуття дружби і товариськості, поваги і любові до фізичної праці, розуміння її значення для   життя і здоров’я людини.

На мій погляд, мені як викладачу фізичної культури вдається:

-         реалізовувати особистісно орієнтований підхід у навчанні фізичної культури, за якого кожен учень відчуває до себе увагу, має можливість для самореалізації, творчості;

-         забезпечувати охоплення учнів регулярними фізкультурними заняттями під час і після уроків;

-         виховувати в учнів позитивну мотивацію, інтерес до занять фізичними  вправами, спортом;                     

-         формувати у підлітків усвідомлену потребу у виконанні фізичних вправ, збереженні та зміцненні здоров’я, практичному застосуванні вмінь і навичок, отриманих на уроках;

-         створювати передумови для вирішення багатьох завдань, що стоять перед педагогічним колективом у плані реалізації комплексної цільової програми розвитку фізичної культури і спорту «Фізичне виховання – здоров’я нації».

Додаток 1

Анкета для вивчення рівня зацікавленості,

мотивації, самопочуття учнів на уроках фізичного виховання

1.     Режим дня мені потрібен для ...

2.     Якщо мене запитають, що я роблю, щоб бути здоровим, я відповім ...

3.     Мені найбільше в собі подобається те,  що ...

4.     Єдине, що я в собі хотів би в собі змінити, це ...

5.     Здоров’я мені необхідно мати для ...

6.     Я з задоволенням ходжу на уроки фізкультури, тому що ...

7.     Найважче на цих уроках мені вдається ...

8.     Я змінила б (змінив би)  ...

9.     Взірцем для мене у плані самовдосконалення є ...

10.  Я роблю зарядку ...

11.  Відвідую секцію ...

12.   Я    (не) часто пропускаю уроки фізкультури через ...

 Додаток 2

Інструкція «Як визначати і враховувати частоту сердечних скорочень

під час занять фізичними вправами»

Тренування різної інтенсивності ( в різних пульсових зонах) дають різні результати: при одному сердечному ритмі розвивається витривалість, при іншому в організмі активно «спалюються» жири або нарощуються м’язи.

         Щоб добиватися конкретних результатів, для початку треба вміти визначати свій максимальний пульс. В цьому допоможе формула Карвонена: від 220 (теоретичний максимум) треба відняти вік.  Наприклад, якщо вам 15 років, то максимальна частота сердечних скорочень (ЧСС) дорівнює 205 (220 - 15). Цей спосіб визначення ЧСС самий популярний і простий.

Знаючи максимальну швидкість ЧСС можна вибрати і цільову зону пульсу. Їх всього чотири, і в кожної своя місія, особливості і тривалість тренувань.

ЗОНИ ВПЛИВУ

         Оздоровча – 50-60% від максимального пульсу. Якщо продовжувати приклад із віком 15-18 років, то маємо такі результати: (220-15)х0,5=102,5; (220-15)х0,6=123. При навантаженні малої інтенсивності ваш пульс має становити від102 до 123 ударів в хвилину.

         Таке тренування ідеально підходить для новачків і тих, хто відновлюється після хвороб і травм. Заняття підтримують організм в тонусі і підходять для будь якого віку і рівня фізичної підготовки. Жири в цьому режимі згоряють дуже повільно.    Мінімальна тривалість тренування – 30 хвилин.

        

Зона фітнесу – 60-70% від можливого максимуму пульсу.

Для 15-18 років: від 123 до 143,5 ударів за хвилину. Саме у другій цільовій зоні активно зникають зайві кілограми.

Тривалість заняття - не менше 40 хвилин.

Аеробна зона – 70-80% від максимальної ЧСС. Якщо потрібно збільшити спортивні можливості організму – слід дотримуватись такого режиму. Він оптимальний для покращення роботи сердечно-судинної системи і розвитку витривалості, але м’язи набирають скульптурних обрисів.  До схуднення такі заняття не приведуть, так як основним джерелом енергії для організму служать не жири, а м’язовий глікоген. Коли пульс в цій зоні, спортсменкам слід займатися по 25-30 хвилин, іншим – не більше 20 хвилин.

Анаеробна зона – 80-100% від максимальної кількості ЧСС. Дуже інтенсивні навантаження: так тренуються досвідчені спортсмени для набуття ще більшої витривалості. До такої частоти пульсу  учням не слід доходити:  екстремальне навантаження може закінчитися серйозними проблемами з серцем.

Сам Карвонен відзначав, що слід враховувати стать, вагу, проблеми із здоров’ям та інші нюанси. Максимум ЧСС краще всього визначати з допомогою спеціальних кардіотестів. Проходити їх треба кілька разів, адже по мірі того, як організм звикає до навантажень, змінюється і максимум ЧСС.

Додаток 3

Вправи для розвитку спритності, ритмічності, танцювальності

1.     В. п. – о. с., долоні на груди, лікті в сторони.

1 – крок правою ногою вбік, злегка нахиливши тулуб уперед;

2 – приставити до неї ліву, нахил назад, 3 – крок правою ногою вбік із нахилом уперед; 4 – випрямити тулуб, трохи нахилитися назад і, переносячи масу тіла на праву ногу, ліву зігнути назад, схресно за правою, коліна зімкнути, голову повернути праворуч і плеснути руками біля правого плеча; 5 – 8 – те саме в інший бік. На останньому рахунки стати в основну стійку.

2. В. п. – о. с.

1- напівприсід на лівій нозі, праву зігнути вперед (носок правої навпроти коліна лівої), ліву руку, зігнуту в лікті, відвести назад; 2 – випрямляючи ліву ногу, праву вбік на п’яту, невеликий поворот тулуба праворуч, зміна положень рук;

3 – положення рахунку 1; 4 – невеликий крок правою ногою вбік, руки зігнуті в ліктях вздовж тулуба, пальці стиснуті в кулак; 5 – 8 – те саме з лівої ноги.

3. В.п. – стійка ноги рівні, руки біля тулуба, зігнуті під прямим кутом, пальці стиснуті в кулак.

1 – 4 – переміщення на кожен рахунок колін з боку в бік, поступово присідаючи й одночасно вдаряючи себе кулаками по стегнах. Голову нахиляти у той бік, куди зміщуються коліна; 5 – 8 – рухи виконуються у зворотному порядку.

4. В.п. – стійка ноги нарізно, руки до плечей, пальці стиснуті в кулак.

1 – таз ліворуч, ліву руку вбік;

2 – таз праворуч, праву руку вгору;

3 – таз ліворуч, зігнути ліву руку до плеча;

4 – таз праворуч, зігнути праву руку до плеча;

5 – 8 – те саме, що на рахунок 1-4